Тарас Плахтій

Динамічні мережі. Теорія та технологія.

Динамічна мережа як прогресивний механізм суспільної організації

Динамическая сеть как прогрессивный механизм общественной организации (на русском языке)

Доповідь на семінарі Центру Розвитку Суспільства 24 березня 2011 року у Києві.

Презентація

Завантажити у форматі .doc

ВІДЕО-ПРЕЗЕНТАЦІЯ алгоритму роботи динамічної мережі

1.Постановка проблеми з точки зору політичної науки.

Основним протиріччям сучасної людської цивілізації є протиріччя між інтересами бізнесових чи фінансових корпорацій, як найбільш ефективних економічних структур та загальносуспільними інтересами в цілому. Причому основна задача  владних державних інституцій ефективно відстоювати інтереси суспільства та збалансовувати їх з інтересами множини корпорацій не вирішується або вирішується   не на користь суспільства через беззахисність цих інституцій перед системним впливом структур з потужним фінансовим та організаційним ресурсом.

Якщо взяти для прикладу фармацевтичну корпорацію, впадає відразу в око протиріччя між її основною задачею як бізнесової структури – заробити якнайбільше грошей шляхом продажу все більшого асортименту та кількості ліків, що можливе лише при збільшенні кількості хворих чи, хоча б, людей, котрі вважають себе хворими, та життєвою потребою суспільства в здорових членах, яка автоматично передбачає зменшення попиту на ліки. Якщо врахувати організаційні фінансові можливості власників такої корпорації, стає зрозуміло, що вони, вирішуючи свою основну задачу, різними способами впливатимуть на діючу владу, лобіюючи, наприклад можливість реклами лікарських засобів по телебаченню, чи запровадження якогось нового обов’язкового щеплення і т.п. Одночасно з цим, вони комплексно впливатимуть на інші корпоративні утворення, наприклад, на всю систему охорони здоров’я, стимулюючи лікарів призначати вироблені ними ліки.

Протистояти цьому може лише система державної влади, що формується з представників   громадських організації чи партії, члени яких  усвідомлюють реальний стан справ та відстоюють істині інтереси суспільства. Але, нажаль, на сьогодні вони збудовані у спосіб, що приводить до  концентрації всієї влади в руках невеликої кількості керівників при повній пасивності рядових членів. Відповідно, можна передбачити, що власники корпорації легко знайдуть як вплинути  і заблокувати роботу таких структур, внаслідок чого гарні наміри залишаться лише деклараціями.

Всі спроби за час Незалежності України побудувати дієздатну потужну  суспільно-політичну організацію (СПО) були невдалими і незмінно приводили  до однакового результату- її трансформації протягом певного часу  у черговий клон КПРС внаслідок протікання двох об’єктивних взаємопов’язаних процесів: 1) концентрації влади і власності  у керівному ядрі з подальшою реалізацією приватних  інтересів вузького кола його учасників; 2) пасивації рядових учасників та занулення рівня їх значимості.

Таким чином стала видимою проблема, яка гостро стоїть перед активними громадянами і яку можна сформулювати у наступний спосіб: як збудувати ефективну суспільно-політичну організацію, що позбавлена таких деструктивних процесів і спроможна дієво та ефективно в продовж тривалого часу реалізовувати задекларовані програмні цілі?

Іншими словами, якою повинна бути суспільно-політична організація, щоб у ній не проявлявся «Залізний закон олігархізації»  Міхельса, який був сформульований ще на початку минулого сторіччя. Суть цього закону полягає в тому, що у будь-якій ієрархічній суспільно-політичній  організації утворюється власна олігархія – керівне ядро, яку вже через невеликий проміжок часу неможливо ні відсторонити від керівництва, ні змусити поділитися владними повноваженнями і яка, усвідомивши власні інтереси, починає спрямовувати весь ресурс структури на їх реалізацію.

У таблиці ( ілюстрація 1) представлено множину очевидних вимог, яким повинна відповідати суспільно-політична організація щоб набути нову якість – адекватну сучасним викликам. Цей список далеко не повний – його можна продовжити рядом специфічних вимог у контексті наукових дисциплін, що дотичні до теорії організації.

Якісно нова суспільно-політична організація повинна:
  • бути цілеспрямованою та дієздатною – ефективно виробляти, приймати та виконувати власні рішення по реалізації своїх програмних цілей
  • бути спроможною синхронно і ефективно працювати   у складі великих груп людей, забезпечуючи  без примусу  активність 100% учасників з метою нівелювання явища

“безбілетництва”

  • динамічно чисельно зростати, зберігаючи і розвиваючи організаційну культуру та початкові цілі
  • бути  спроможною  корегувати програмні документи  згідно статуту у відповідності

до змін у  зовнішньому  середовищі

  • генерувати рішення високого інтелектуального рівня щоб бути здатною відбивати інформаційні  атаки  на суспільство зі сторони   зовнішніх і внутрішніх агресивних суб’єктів
  • динамічно  нарощувати авторитет у суспільстві, бути прозорою до зовнішніх впливів – грошима, силою,   шантажем
  • підтримувати співробітництво та   незмінно  відтворювати дружні і  теплі  стосунки

між учасниками всередині структури

  • сприяти творчій самореалізації кожного учасника та стимулювати  його до

безперервної  самоосвіти  та духовного зростання

  • сприяти   розвитку та зміцненню індивідуальності кожного учасника, а не «розчиняти»  його у собі шляхом деструктивного психологічного впливу

Ілюстрація 1.

2. Розгляд проблеми у контексті економічної соціології.

Американський соціолог Мансур Олсон  у своїй роботі «Логіка колективної дії»  довів, що малі групи людей є спроможними досягати колективного блага на відміну від великих груп, які не спроможні зробити це без зовнішнього примусу. На противагу йому нобелівський лауреат Еліонора Остром у своїй роботі «Керування спільним» показала, що існують винятки – історичні приклади більш чи менш  успішного керування спільним ресурсом задля досягнення колективного блага великими групами людей в умовах самоорганізаційних суспільних систем на основі звичаєвого права.

У цьому контексті Україна, у своїй цілісності, без сумніву, є спільним ресурсом (СР) всього українського народу і це положення формально закріплено в Конституції нашої держави. Управління цим спільним ресурсом, присвоєння благ та їх розподіл  здійснюють органи влади, які формуються політичними партіями. В свою чергу політична партія як суспільно-політична організація  являється  спільним ресурсом (СР) всіх своїх членів  у вигляді символічного капіталу – її авторитету, який потенційно може бути конвертований у інші форми капіталу – владний,  матеріальний, фінансовий. Символічний капітал такого СР утворений в результаті поєднання значимості комплексу ідей, які закладені у програмних засадах СПО, та авторитету  всіх, хто долучився до СПО – у першу чергу відомих моральних і духовних лідерів, депутатів усіх рівнів, політичних діячів, громадських активістів, державних службовців бізнесменів, просто небайдужих громадян. Для успішного втілення  програмних цілей СПО слід якомога інтенсивніше нарощувати цей СР та спільно управляти ним, щоб унеможливити його використання для задоволення будь-чиїх приватних інтересів – як членів структури так і зовнішніх акторів внаслідок  потрапляння СПО під зовнішнє управління.

Цілком очевидно, що всі вигоди від використання СПО як СР отримує внутрішній суб’єкт,  який наділений повноваженнями приймати від її імені ключові рішення або зовнішній суб’єкт, спроможний впливати на нього. Такий суб’єкт можна вважати основним вигодонабувачем чи присвоювачем СР у розумінні Е. Остром, який після конвертації символічного капіталу у інші його форми зможе скористатися ними для задоволення власних інтересів. В існуючих нині СПО таким суб’єктом являється харизматичний лідер, який разом з найближчим оточенням складає керівне ядро,учасники якого легко потрапляють під зовнішнє управління в силу того, що їм притаманні усі людські слабкості.

На графіку (ілюстрація 2) зображено динаміку залежності  символічного капіталу типової суспільно-політичної організації від етапу її розвитку, а також його розподіл між лідером (керівним ядром) та звичайним членом організації.

Ілюстрація 2.

Графічних залежності відображають зосередження у лідера чи керівного ядра більшої частини символічного капіталу СПО на практично усіх стадіях її життєдіяльності. Це і є слабкою ланкою існуючих ієрархічних організацій, внаслідок цього відбувається пасивація звичайних членів, це обумовлює велику ймовірність руйнування структури в результаті  природних помилок чи вимушених деструктивних дій лідера і/або його найближчого оточення. Докладно природу концентрації символічного капіталу в лідерів висвітлив французький соціолог П’єр Бурд’є у своїй роботі «Делегування та політичний фетишизм», зазначивши, що останньою з революцій буде революція проти делегування владних повноважень.

Ілюстрація 3.

Очевидним заходом, що здатний нівелювати виявлені загрози, являється перерозподіл символічного капіталу від лідера чи керівного ядра до рядових учасників рівномірно по всій структурі. Іншими словами,  в  ідеальному випадку, суб’єктом з правом приймати ключові рішення  мали б бути дієздатні Збори учасників, що обумовлює необхідність  ефективної організації  їх роботи у складі великих груп людей по виробленню та ухваленню рішень. Одним  із варіантів розв’язання цієї задачі є  синхронізація діяльності  великої групи людей – учасників Зборів  в умовах динамічної мережі, що дозволить перетворити їх у цілісний і дієздатний суб’єкт, який стане спроможним виконувати наступні функції:

  • ефективно управляти, присвоювати та розподіляти спільний ресурс – символічний капітал суспільно-політичної організації;
  • контролювати лідерів – відповідальних виконавців рішень Зборів;
  • блокувати спроби зовнішнього управління зі сторони існуючих організаційних суб’єктів різної природи внаслідок набуття Зборами суб’єктності .

На схемі (ілюстрація 3) більш наглядно представлено викладену вище постановку проблеми керування Україною як спільним ресурсом українського народу та спосіб її вирішення.

3. Розгляд проблеми у історичному контексті.

Щоб зрозуміти, який саме тип організаційних структур є історично прийнятним і традиційним для українців, згадаємо історію Київської Русі та спробуємо детально проаналізувати властиві для неї організаційні утворення, що справляли у ті часи владу, пам’ятаючи тезу відомого українського філософа Сергія Дацюка про те, що Київська Русь була чи не єдиним тривалим прикладом саме цивілізаційної потуги стародавньої України-Руси.

Скупі історичні згадки дозволяють лише приблизно реконструювати всі особливості здійснення влади у Київській Русі. Тим не менше можна стверджувати, що у ній централізована влада князів була зрівноважена вічами, на яких громадяни безпосередньо, на засадах прямої демократії здійснювали своє право на владу. Причому не викликає сумніву той факт, що віча володіли більшою легітимністю та владними повноваженнями, ніж централізована княжа влада. Існує багато гіпотез та інтерпретацій ролі й особливостей функціонування цих органів самоуправління.

Яскравим зразком тогочасних інституцій прямої демократії були новгородські віча, про які збереглося чи не найбільше історичних відомостей. Цікавою для ознайомлення є книга про копне право „О ДРЕВНИХЪ СЕЛЬСКИХЪ ОБЩИНАХЪ ВЪ ЮГОЗАПАДНОЙ РОССІИ”, написана у середині ХІХ століття вченим Миколою Іванишевим. На засадах прямої демократії збиралися ради і у Запорізькій Січі, на яких вирішували важливі політичні питання та обирали гетьманів і старшину. Не заглиблюючись в історичні викладки, спробуємо виділити організаційний аспект здійснення влади у стародавній Україні-Русі, зазначивши особливості, що не викликають заперечення у більшості дослідників та проведемо аналогію з динамічними мережами – якісно новими суспільно-політичними організаціями, підходи до створення яких тут розглядаються (див. таблицю на ілюстрації 4).

Отже, у термінах сучасної теорії управління функції віча включали спільну оцінку ситуації, колективний її аналіз, вироблення та обговорення варіантів можливих рішень, їх прийняття, призначення відповідальних виконавців, виконання рішень та контроль за його результатами.

Узагальнюючи сказане, можна стверджувати, що українці впродовж багатьох віків жили в умовах домінування суспільних структур, що діяли на засадах прямої демократії та утворювали з паралельно існуючими виконавчими ієрархіями збалансовану систему державної влади. Збалансованість цієї системи забезпечувалася розділенням процесів прийняття та виконання рішень, абсолютною легітимністю суб’єкта прийняття рішення – віча, а також його правомочністю обирати, призначати чи відсторонювати відповідальних виконавців, наділяти їх відповідною легітимністю та владними повноваженнями.

Динамічна мережа як аналог  вічевої форми самоуправління:
Віче Динамічна мережа
Існувало протягом багатьох віків на території Київської Русі як форма самоуправління на основі прямої   демократії Спроектована на засадах прямої демократії, яка є природною  для українців внаслідок засвоєння ними відповідних їй поведінкових схем
Функціонувало в рамках самоврядних громад на всіх рівнях – від кількох поселень до великих міст Спроектована для організації роботи самоврядних суспільно-політичних організацій (СПО)
Володіло абсолютною легітимністю у межах його юрисдикції Передбачає абсолютну легітимність Зборів як дієздатного суб’єкта в СПО
Проводилося за визначеними звичаєвим правом правилами і процедурами, а не у формі мітингу Передбачає безумовне дотримання алгоритмів, правил та процедур, які  визначені статутом
Призначало і/або обирало відповідальних виконавців (включно з князем чи гетьманом) для реалізації прийнятих рішень Передбачає призначення і/або обрання Зборами відповідальних виконавців для реалізації прийнятих рішень
Збирало одночасно кілька сотень осіб – як правило, усвідомлених у своїх інтересах голів  родин Спроможна (використовуючи сучасні технології) ефективно функціонувати у складі кількох сотень учасників – усвідомлених та активних членів  СПО
Не мало чітких кількісних рамок своєї легітимності проте участь  у ньому була престижною і визначала статус учасника, а також міру задоволення його інтересів Дієздатна у широкому діапазоні кількостей присутніх рівноправних учасників, які добровільно беруть участь у роботі Зборів з метою реалізації власних інтересів, що ідентичні колективним
Було у  певній мірі, що залежала від історичних обставин, вразливою до маніпуляцій зі сторони окремих груп учасників Створена з врахуванням сучасних наукових здобутків та включає ряд механізмів, які зводять до мінімуму можливість маніпуляцій

Ілюстрація 4.

Історичний процес, як і всі природні процеси, носить циклічний характер, що є властивим також і для цивілізацій. Тому, цілком закономірним стало б відновлення в Україні періоду домінування суспільних структур на засадах прямої демократії у новій, модифікованій сучасними комунікаційними технологіями, формі. Це могло б завершити старий і започаткувати новий організаційний цикл української цивілізації в результаті повернення до вихідної точки – вічевої системи влади на засадах прямої демократії у новому витку спіралі її історичного розвитку. Такий початок нового історичного циклу, без сумніву, надав би Україні потужний заряд життєдайної сили та знівелював би лінію цивілізаційного розлому, об’єднавши українське суспільство заради спільного майбутнього.

4. Розгляд проблеми у контексті соціології.

Розглянемо схему поведінки найактивніших представників громади часів Київської Русі, що складали її еліту або провідну верству і, зазвичай, претендували на ключові виконавчі ролі – князя, гетьмана, старшини. Цілком очевидно, що усі претенденти знаходилися між собою у відкритій конкурентній боротьбі – кожен з них хотів би бути обраним чи призначеним на якомога вищий та значимий щабель виконавчої ієрархії. Віче у цій ситуації виступало у ролі загальновизнаного арбітра, наділеного абсолютною легітимністю, прихильність та довіра якого були запорукою успіху у змаганні за посаду поміж претендентами, змушеними переконувати учасників вічевих зборів у своїх чеснотах та намірі віддано служити громаді у справі досягнення колективного блага. Така роль віча була основою абсолютної легітимності його рішень, що змушувало претендентів, які програли конкурентну боротьбу, змиритися з ними та беззастережно виконувати волю вічевих зборів. У свою чергу, переможці, яких було обрано чи призначено на високі посади виконавчої ієрархії, були змушені сумлінно виконувати свої обов’язки для досягнення колективного блага, пам’ятаючи про можливість миттєвого відсторонення та невідворотного покарання внаслідок втрати довіри чи невдачі в результаті некомпетентності.

З точки зору сучасного дослідника є цілком очевидними негативні моменти, які мали місце під час проведення вічевих зборів і полягали у більш чи менш успішних спробах маніпулювання ними зі сторони краще обізнаних і/або об’єднаних у групи учасників. Проте вони практично повністю стерлися з колективної пам’яті в процесі ідеалізації та формування міфічного ореолу вічевої демократії внаслідок її відповідності праобразам свободи, рівноправності та справедливості на рівні архетипів колективного несвідомого. Це обумовило міцне закріплення в ментальності українців описаної вище поведінкової схеми, що була сформована відповідними соціальними відносинами і якнайкраще забезпечувала соціальний успіх активних громадян з лідерськими амбіціями за умови легалізації їх лідерства владними суб’єктами з абсолютною легітимністю. Модифікована таким чином ментальність, незважаючи на зміну соціальних відносин після занепаду вічевих форм самоуправління, змушувала українські еліти продовжувати відтворення закріплених поведінкових схем вічевого періоду, що виявилися неадаптованими до соціальних відносин за умов домінування ієрархічних структур. Це отримало влучну назву: „Два українці – три гетьмани”. Отже, надзвичайно позитивна риса, закріплена в ментальності як поведінкова схема, що проявлялася в активності та амбіціях провідної верстви українців на лідерство, в їх готовності брати на себе відповідальність та в прагненні стати першими, відкрито конкуруючи між собою за обрання чи призначення на найвищі посади виконавчої ієрархії, набула різко негативного змісту за відсутності властивого їй суб’єкта з абсолютною легітимністю, здатного виконувати роль найвищого арбітра між конкуруючими претендентами.

Після появи в Україні невластивих вічевому періоду владних суб’єктів з претензіями на абсолютну легітимність у вигляді чужорідної – монаршої чи імперської влади, закріплені у ментальності поведінкові схеми проявилися у намаганні представників українських еліт – претендентів на найвищі посади, сподобатися репрезентантам цих суб’єктів, вислужитися перед ними, та у готовності після свого призначення сумлінно відстоювати інтереси чужорідних суб’єктів з абсолютною легітимністю. Претенденти, що програли, зазвичай приймали рішення таких суб’єктів як належне, але продовжували поміж собою відкриту чи приховану конкурентну боротьбу за цю ж або іншу посаду виконавчої ієрархії шляхом інтриг, вислужування та використання будь-яких недостойних методів.

Проте все різко змінювалося в умовах українських самоврядних суспільних структур – громадських організацій чи політичних партій як в Україні, так і поза її межами. Властива українцям ментальність зумовлювала відтворення прадавніх поведінкових схем, які, за відсутності аналога віча – дієздатного суб’єкта з абсолютною легітимністю, провокували жорстку конкурентну боротьбу поміж лідерами за найвищі посади, під час якої вони не гребували ніякими засобами, підтверджуючи знов і знов правдивість твердження „Де два українці – там три гетьмани” у негативному його сенсі. В результаті успіху переможець отримував все і намагався ототожнити себе з суб’єктом абсолютної легітимності, вважаючи за належне реалізовувати в першу чергу свої власні інтереси. В той же час інші претенденти, за відсутності історично закріпленого навику визнавати абсолютну легітимність конкурентів без рішення віча, в умовах домінування ієрархій чи представницьких структур не вважали переможця повністю легітимним і тому не припиняли активну, відкриту чи приховану боротьбу за найвищу посаду, що в кінцевому результаті приводило до внутрішніх чвар та безкінечного дроблення українських суспільних організацій поствічевого періоду.

Цілком природно, що описані вище та представлені на ілюстрації 5 поведінкові схеми стабільно відтворювалися і на рівні центральної української влади протягом всього часу після проголошення Незалежності.

Ілюстрація 5.

Сказане дозволяє зробити висновок про те, що оптимальним способом збалансування владних інституцій в рамках українського цивілізаційного проекту є формування соціальних відносин, властивих умовам вічевої демократії. Було б утопією вважати, що нині можливо відразу запровадити вічеву демократію зразка Київської Русі безпосередньо у територіальних громадах. Це можна здійснити лише шляхом створення і поширення вдосконаленої моделі суспільних суб’єктів з абсолютною легітимністю – якісно нових громадських організацій та політичних партій, збудованих на засадах прямої демократії, які у своїй сукупності змогли б стати загальновизнаним найвищим арбітром для лідерів національних еліт.

Розглянемо базові потреби людини, які задовольняються внаслідок її перебування в суспільно-політичних організаціях (ілюстрація 6). Очевидно, що члени ієрархій та корпорацій на початковому етапі участі в СПО задовольняють свої вищі потреби (лише в умовах авторитарних і тоталітарних держав члени таких структур задовольняють ще й базові потреби). Проте вже за деякий час членів СПО такого типу утримує лише потреба бути причасним до спільноти, а також, частково, потреба у статусі чи повазі. На противагу таким структурам, динамічна мережа є спроможною задовольняти протягом тривалого часу усі виші потреби людини. Більше того, вона спроможна задовольнити зазвичай неусвідомлену фундаментальну потребу будь-якої живої істоти – управляти реальністю. За словами російського автора Вадима Зеланда, ця потреба є ціллю, сенсом її існування, лежить в основі її поведінки, а також тісно взаємопов’язана з усіма потребами піраміди Маслоу, включаючи базові. Таким чином будь-який учасник динамічної мережі має суттєво вищу мотивацію брати активну участь в її роботі для прямого чи опосередкованого задоволення потреб з усіх рівнів піраміди Маслоу, ніж рядовий член ієрархії або корпорації.

Ілюстрація 6.

5. Розгляд проблеми з точки зору теорії організації.

Організаційна наука за останні 100 років розвивалася прискореним темпом, що було викликано стрімким науково-технічним прогресом та конкуренцією у капіталістичному суспільстві, які обумовлювали потребу у нових креативних ідеях, рішеннях, технологіях. Можна стверджувати, що всі досягнення організаційної та дотичних до неї наук були зроблені у контексті вирішення задачі вивільнення творчого потенціалу та енергії максимальної кількості учасників бізнесових соціальних систем, їх залучення до діяльності, що спрямована на розбудову та процвітання цих організацій.

Нажаль, не все було так успішно з громадськими та суспільно-політичними організаціями, організаційний розвиток яких, особливо в пострадянських республіках мало чим відрізнявся від аналогів трьохсотлітньої давності.

Нижче у таблиці на ілюстрації 7 представлено основні підходи до створення бізнесових соціальних систем, що сформувалися внаслідок еволюційної зміни парадигм в організаційній науці у викладі одного зі світових авторитетів теорії організацій Джамшида Гараедаги (Jamshid Gharajedaghi) .

Організація може бути влаштована таким чином, щоб кожна людина виконувала одну просту задачу.Організація являє собою нерозумну систему, в якої нема власної цілі – це інструмент, чию функцію визначає господар, знаряддя власника для досягнення своєї цілі.Важливою характеристикою такого інструменту є його надійність, критерієм ефективності служить його корисна віддача.Частини нерозумної системи, як і вона сама в цілому, не мають права вибору, структура системи, що закладена в основу її конструкції не допускає самостійної перебудови.Система функціонує шляхом реагування не зовнішні подразники і може працювати ефективно лише у випадку, коли навколишнє середовище залишається стабільним та не здійснює на систему значний вплив. Організація являє собою систему з єдиним розумом (у точності як людський організм), у якої є своя власна мета. Ця мета, враховуючи внутрішню вразливість та нестійку структуру відкритих систем, полягає у виживанні. Щоб вижити, біологічні істоти повинні рости, а для цього їм слід використовувати для своїх інтересів зовнішнє середовище, що допомагає їм досягнути позитивного метаболізму.Тобто мірою їх успіху являється ріст, єдиний і найважливіший показник ефективності, а прибуток являє собою лише засіб його досягнення. Особливість системи з єдиним розумом полягає в тому, що її частини не мають можливості вибору і породжують відповідну реакцію на події зовнішнього середовища лише в наперед визначеному вигляді.Діяльність системи знаходиться цілком і повністю під керівництвом одного мозку, який виконує організуючу функцію на основі отримання інформації від множини сенсорів через комунікаційну мережу шляхом видачі вказівок, які приводять в дію відповідні частини системи. Якщо частини організму раптом отримають можливість вибору, головною проблемою стане конфлікт між ними та можливість його вирішення. Зазвичай вони вирішуються на основі патерналізму, який найбільше підходить для таких систем. Прикладом мультирозумної системи може послужити соціальна організація,  яка у даному випадку розглядається я к добровільне об’єднання цілеспрямованих членів, які самостійно визначають, до чого прагнути і яким засобам слід надати перевагу для досягнення мети. Поведінка системи, елементи якої здатні (правомочні) робити вибір, не піддається поясненню з точки зору механістичної чи біологічної моделей. Соціальна система – це щось інше, вона функціонує по своїх власних законах і осмислити її без врахування цієї особливості, неможливо.Будучи цілеспрямованою системою, така організація являється частиною такого ж (цілеспрямованого), але більш великого цілого – суспільства. В той же час, її власні члени – цілеспрямовані індивіди. Сумістити інтереси цілеспрямованих елементів одне з одним – ось головна задача системи.Коли елементи механістичних систем зв’язані енергетично, то соціокультурних – інформаційно. Культура – цемент, що поєднує їх в одне ціле. Для регулювання  мультирозумної системи суттєве значення отримує згода між ними та шляхи її досягнення.

Ілюстрація 7.

Згідно уявлень сучасної теорії організації, будь-яка виокремлена соціальна система є мультирозумною, проте домінування у людському суспільстві ієрархічних структур та соціальна інертність привели до стабільного відтворення у соціумі ієрархій різного типу і жорсткості , що обумовлює фрактальність існуючих соціальних систем – коли на будь якому суспільному рівні незмінно відтворюється відповідна організаційна культура. На ілюстрації 8 схематично представлено фрактальність мультирозумних соціальних систем на всіх рівнях суспільної організації та спільний для всіх її рівнів системоутворюючий чинник – організаційну культуру.

Ілюстрація 8.

Очевидно, що мультирозумність соціальних систем на всіх рівнях заблокована невластивою їй організаційною культурою ієрархічних структур, що обумовлює системне відтворення у фракталах ієрархій. І лише в частині малих груп, лідери яких в силу тих чи інших обставин сприяють співробітництву усіх членів та дотримуються демократичного типу керівництва, проявляються ознаки мультирозумності. Частка об’єктів такого типу у фракталі малих груп визначає рівень демократії та, у певній мірі, якісний стан громадянського суспільства.

Проте на порядок суттєвіший вплив на рівень демократії  у тому чи іншому суспільстві здійснює наявність об’єктів демократичного типу в наступному фракталі – в осередках суспільно-політичних організацій, які, навіть у найбільш демократичних суспільствах, залишаються ієрархічними, хоча і модифікованими запобіжниками від концентрації влади на верхніх рівнях ієрархії. Поширення у цьому фракталі структур, що діють на засадах прямої демократії, спроможне спричинити суттєвий вплив на міру демократичності соціальних систем усіх рівнів.

Одне лиш вироблення та запровадження нової організаційної культури на зміну традиційній в одній чи кількох організаційних одиницях на будь-якому соціальному рівні буде несуттєвою флуктуацією, що сама по собі є неспроможною привести до системних змін ні у власному фракталі, ні тим більше у фракталах вищих рівнів. Проте, організаційна культура, яка, внаслідок своєї високої ефективності, здатна самочинно поширитися у власному фракталі до критичного рівня, після досягнення якого стається якісна зміна всього фракталу, стає спроможною у такий спосіб стрибкоподібно трансформувати його, що за деякий час приведе до трансформації фракталів вищих рівнів внаслідок відображення зверху того, що внизу.

Отже, надметою якісно нової ефективної суспільно-політичної структури має стати набуття рис мікроцивілізації – тобто спроможності експортувати свою організаційну культуру до інших організацій власного фракталу, а згодом – до організацій вищих фракталів.

Розуміння необхідності створення мікроцивілізації як інструменту для формування українського цивілізаційного проекту повністю корелює з представленим у книзі українського науковця Світлани Благодєтєлєвої-Вовк «Підприємство як мікроцивілізація»  розумінням процесів трансформації українського суспільства шляхом створення особливих людиноцентричних підприємств-мікроцивілізацій, в яких поєднано виконання економічної та культурної функцій. Таке підприємство призначене для створення умов емансипації людини, ускладнення дійсності, збільшення різноманітності форм існування, досягнення повноти буття. Тобто підприємство стає мікроцивілізацією тоді, коли у ньому людина визнається абсолютним благом, центром життєдіяльності, а окрім економічної функції воно починає виконувати функцію культурну.

За аналогією, суспільно-політична організація буде спроможною стати мікроцивілізацією тоді, коли у ньому людина буде визнана абсолютним благом, центром життєдіяльності, цілеспрямованим суб’єктом, який має власні інтереси, що потребують узгодження з інтересами інших, а також, окрім ідеологічних та організаційних функцій, така організація почне виконувати функцію культурну – створюючи, в першу чергу, нову організаційну культуру та відповідні їй взаємостосунки між своїми членами.

6. Розгляд проблеми у контексті системного аналізу.

Розглядаючи суспільно-політичні організації з точки зору системного аналізу, скористаємося наступними його поняттями:

По-перше, у системи є емерджентні (надсистемні) властивості, які не можуть бути пояснені чи виражені через властивості окремо взятих її частин. Тому, зокрема, не всі біологічні закономірності зводяться до хімічних і фізичних, а соціальні – до біологічних та економічних.

По-друге, джерелом та носієм емерджентних властивостей являється структура системи: при різних структурах у систем, що складаються з одних і тих же елементів, виникають різні властивості (яскравий приклад – графіт та алмаз складаються з атомів вуглецю, які структуровані у кристали різної будови).

По-третє, система виступає як єдине ціле тому, що вона є носієм емерджентних властивостей: не буде вона цілісною – властивості зникнуть, з’являються властивості – значить система цілісна.

По-четверте, система має і не емерджентні властивості, які є однаковими з властивостями її підсистем.

На ілюстрації 9 приведено приклад, який яскраво свідчить про значення структури системи для її надсистемних властивостей – мова йде про різні модифікації вуглецю – відомі аморфний вуглець, графіт та алмаз і нещодавно (в 80-х роках) виявлений фулерен С60 та його похідні.

Цей приклад є одним з свідчень того, що структура суспільних організацій як соціальних систем не може обмежуватися лише наявними типами – ієрархією та корпорацією. Можна і треба шукати та досліджувати інші – альтернативні типи структур.

Слід відзначити, що фулерен має унікальні властивості, причому вже відомі різні його модифікації – С60, С70, С80, С240, С540. Тут необхідно звернути увагу на особливість самої структури, яка здатна зберігатися незмінною за умов збільшення кількості елементів на порядок.

Ілюстрація 9.

Отже, якісні зміни існуючих суспільно-політичних організацій та стрибкоподібне зростання потенціалу можливі лише у випадку кардинального (на порядок) збільшення частки активістів, досягнути чого можна лише змінивши саму організаційну структуру. Це приведе до створення соціальних систем четвертого рівня складності, основні характеристики яких представлені у порівняльній таблиці на ілюстрації 10.

Ілюстрація 10.

Згідно таблиці, соціальна система четвертого рівня складності має забезпечувати реальне, а не декларативне спрямування діяльності учасників на досягнення їх колективних інтересів, в ідеалі – інтересів загальносуспільних.

При цьому визначені та закріплені статутом алгоритми, правила та процедури її внутрішньої життєдіяльності повинні забезпечувати ефективне співробітництво всіх учасників у рамках великої, у соціологічному розумінні, групи, яку вони складають. Така соціальна система у представленій таблиці названа динамічною мережею, хоча зрозуміло, що сама назва не є суттєвою – головне, щоб вона володіла відповідними характеристиками.

Вперше термін „динамічна мережа” запропонував автор концепції „нейросоца „ російський науковець І. Бощенко, який розумів під нею вертикальне чи горизонтальне переміщення учасників по рівнях суспільної ієрархії в залежності від поточного рівня їх компетентності. Зрозуміло, що міра і способи мобільності її учасників задаватимуться правилами, алгоритмами та процедурами внутрішньої життєдіяльності, варіантів яких може бути безліч.

Спробуємо визначити оптимальну структуру соціальної системи четвертого рівня складності – динамічної мережі, придатну для побудови ефективних суспільно-політичних організацій.

Слід відразу зазначити, що в соціумі насправді не буває ані чистої ієрархії, ані чистої мережі. Наприклад, жорстка ієрархія військового підрозділу включає горизонтальну мережу з військовослужбовців найнижчої ланки – відділення, а горизонтальна мережа клубу за інтересами передбачає обрання голови, статус якого є вищим за статус рядового члена.

Зазвичай, соціальні самоорганізаційні процеси зароджуються у формі горизонтальних мереж у свого роду центрах кристалізації, якими є активні носії і транслятори актуальних ідей. Подальший розвиток самоорганізаційних структур приводить до їх трансформації в організаційні форми – різноманітні інституції з жорсткою, як правило – ієрархічною будовою та чітким розподілом функціональних обов’язків.

Горизонтальними мережами у найбільш чистому вигляді є віртуальні соціальні спільноти, які володіють значним успіхом у більшості користувачів Інтернету. Проте вони цілком не придатні для використання у побудові ефективних суспільно-політичних організацій через хаотичність комунікативних зв’язків, невпорядкованість інформаційних потоків, аморфність та практично повну недієздатність в реалі, а головне – через відсутність спільної мети та усвідомленого наміру її досягнути.

Часто термін „мережа” асоціюється з поширеними мережами MLM, які успішно продають різноманітні товари. З організаційної точки зору така структура являє собою жорстко запрограмований соціальний організм, створений для виконання цілком конкретної мети, яку він не в стані змінювати чи коригувати. Причому основою будови MLM є жорстка ієрархія – недарма ж ця абревіатура означає багаторівневий маркетинг, хоча у даному випадку жорсткість самої ієрархії забезпечується не примусом, а виключно економічними мотиваціями. MLM є одним з яскравих прикладів, що доводять ефективність колективної дії за умови правильно заданих правил, алгоритмів та процедур життєдіяльності системи.

Для визначення оптимальної структури соціальної системи четвертого рівня складності виберемо критерії, які найбільш об’єктивно дозволять оцінити її можливі варіанти та визначити найкращий.

Очевидно, що будь-яка соціальна система (біологічної чи мультирозумної моделей) у найбільш загальному та спрощеному вигляді здійснює два взаємопов’язані типи діяльності – інтелектуальну та організаційну. Перший тип включає моніторинг зовнішнього середовища, аналіз отриманої інформації та прийняття оптимальних рішень. Другий – забезпечує безумовне та якісне виконання прийнятих рішень. Зрозуміло, що такий поділ умовний, проте він дозволяє встановити два найголовніші об’єктивні критерії успішної діяльності будь-якої соціальної системи – рівні її інтелектуальної та організаційної спроможностей.

Застосуємо традиційний для системного аналізу принцип багатовимірності для графічного визначення можливих комбінацій встановлених критеріїв і відповідних їм типів соціальних систем, вважаючи для спрощення, що рівні інтелектуальної та організаційної спроможностей можуть бути високими або низькими (ілюстрація 11).

Ілюстрація 11.

До організацій з одночасно низькими рівнями організаційної та інтелектуальної спроможностей можна віднести малочисельні партії та ГО, які, саме через свою малочисельність, не можуть бути ні дієздатними, ні спроможними опрацювати весь інформаційний потік із зовнішнього середовища для генерування інтелектуальних рішень високого рівня по всьому його спектру.

Жорсткі ієрархії представляють структури з високим рівнем організаційної спроможності та з низькою здатністю генерувати інтелектуальні рішення внаслідок одностороннього спрямування управляючих інформаційних потоків між ієрархічними рівнями, що знайшло своє відображення у відомій, дотичній до них закономірності – „ініціатива карається”.

Горизонтальні мережі відносяться до структур з високим рівнем інтелектуальної та низьким рівнем організаційної спроможностей – недарма наукові та творчі спільноти, тимчасові колективи для вирішення евристичних задач, експертні організації, західні ThinkTank, тощо мають наближену до них будову. Високий рівень інтелектуальної спроможності досягається внаслідок множинних комунікативних зв’язків між елементами і вузлами горизонтальної мережі, а слабка організаційна спроможність є наслідком їх хаотичності, необов’язковості та слабкості.

Очевидно, найбільш цікавою і привабливою для проектувальників ефективних соціальних систем є область на графіку з одночасно високими рівнями інтелектуальної та організаційної спроможностей, якими, безумовно, мають бути наділені соціальні системи четвертого рівня складності, що названі у поданій вище таблиці динамічними мережами. До речі, аналогічний графік можна побудувати у системі координат „індивідуалізм – колективізм”, на якому соціальні системи четвертого рівня складності займатимуть область з одночасно високими значеннями обох цих параметрів.

7. Концепція побудови динамічних мереж як прогресивного механізму суспільної організації

Розглянемо можливі підходи до практичної побудови ефективних суспільно-політичних організацій, що відповідають заданим вище вимогам.

Очевидно, що однією з головних цілей будь-якої політичної партії чи широкого руху є отримання влади для здійснення структурного управління суспільством з метою втілення задекларованих програмних положень (ілюстрація 12). З другої сторони, не менш бажаною метою для них є набуття спроможності генерувати „ живу” ідеологію, яка, за визначенням відомого українського науковця Г. Почепцова, у будь-який момент часу дає реальні, а не ритуальні відповіді на питання, що стоять перед суспільством. За своєю сутністю „жива” ідеологія являє собою пакет інтелектуальних рішень високого рівня по всьому спектру інформаційного потоку, що надходить із зовнішнього середовища. Перша із зазначених цілей досягається в результаті організаційної діяльності, яку можна оцінити за встановленим вище критерієм – рівнем організаційної спроможності. Друга ціль може бути втілена лише в результаті інтелектуальної діяльності, яку, відповідно, можна оцінити за іншим критерієм – рівнем інтелектуальної спроможності. Очевидно, що найбільш ефективним інструментом організаційної діяльності є жорстка ієрархія, яка здатна цілеспрямовано та системно втілювати поставлені перед нею організаційні задачі. З іншої сторони, як зазначалося вище, найбільш ефективним інструментом для генерування інтелектуальних рішень високого рівня

Ілюстрація 12.

є горизонтальна мережа. Таким чином проявляється структурне протиріччя, яке не вирішується в рамках існуючих суспільно-політичних організацій з традиційною будовою – вони не спроможні одночасно бути структурованими в ієрархію і в мережу. Тому, зазвичай, перевага віддається ієрархії, що обумовлює нездатність збудованих організацій до інтелектуальної діяльності високого рівня, необхідного для генерування „живої ідеології”.

Одним з найбільш очевидних та простих вирішень виявленого структурного протиріччя є побудова суспільно-політичної організації, що здатна в реальному часі змінювати свою структуру: для здійснення інтелектуальної діяльності її учасники працюватимуть у складі горизонтальної мережі, а для вирішення організаційних задач – структуруватимуться у жорстку ієрархію. Таку концепцію, внаслідок задоволення визначених вище критеріїв інтелектуальної та організаційної спроможностей, а також додаткових критеріїв простоти та придатності до реалізації, можна закласти в основу оптимальної структури соціальної системи четвертого рівня складності – динамічної мережі, яка за свою сутністю принципово відрізняється від концепції „нейросоцу” І. Бощенка, що запропонував цей термін, і може з успіхом вже зараз використовуватися для створення ефективних суспільно-політичних організацій.

Отже, запропонований варіант соціальної системи четвертого рівня складності – динамічної мережі є організацією, у якій мережевий та ієрархічний типи структури гармонійно поєднані у єдине ціле шляхом циклічної переструктуризації учасників в реальному часі у різнотипні функціональні групи з метою підсилення позитивних та нівелювання негативних властивостей структур обох вказаних типів. Рішення в такій організації приймаються у складі мережі, а виконуються у складі ієрархії, що докорінно змінює сутність і функціональне призначення лідерів – вони можуть діяти лише в рамках рішень, які прийняті мережею за особистої участі кожного учасника в процесах їх вироблення та прийняття. Запропонований механізм здатний забезпечити стрибкоподібне збільшення частки активістів внаслідок залучення всіх без винятку учасників до активної діяльності в рамках організації, що, безумовно, надасть їй нову якість.

Динамічна мережа найбільш повно відтворює соціальні відносини, що відповідають традиційній для українців вічевій формі прямої демократії. Вона, як і в давнину віче, володіє здатністю блокувати одну з негативних емерджентних властивостей ієрархічних соціальних систем – об’єктивний процес концентрації влади і власності на верхніх рівнях ієрархій внаслідок нерівномірного розподілу інформаційних потоків по системі, що дає змогу представникам верхніх рівнів маніпулювати альтернативами з метою досягнення власних інтересів.

Окрім того, не викликає сумніву, що ідеальною організацією буде та, яка зможе відносно  рівномірно розподілити умовну роботу структури поміж усіма учасниками, встановивши певний мінімум, обов’язковий до виконання кожним, а також втілити механізми,  що запобігають трансформації організаційної структури та зміні курсу вузьким колом членів без погодження з усіма іншими. Як буде показано нижче, все це можливо успішно втілити, використовуючи процесний підхід до конструювання суспільно-політичних організацій.

Поданий вище аналіз дозволяє стверджувати, що однією з найбільш важливих складових комплексного вирішення поставленої на початку задачі буде встановлення множинних комунікативних зв’язків між учасниками суспільно-політичної організації, яка проектується. Ця ідея не нова і у той чи інший спосіб була багато разів висловлена протягом історії людства, наприклад у поглядах анархістів чи у феномені „Соборного інтелекту”, потребу формувати який обґрунтовує російська „Концепция общественной безопасности” (КОБ). Можна також згадати Аристотеля з його ідеями політії, як найвищої форми демократії і ЮргенаХабермаса, який писав про мережеві засади побудови суспільства та комунікацію, як головний елемент формування поглядів і волі. Проте історія не зберегла відомості про приклади успішного і довготривалого існування таких структур, бо далі  теорій, дискусій та невдалих спроб справа не зайшла. Причиною цього, на мій погляд, є: 1) відсутність придатної до практичної реалізації концепції будови структур без керівного ядра; 2) незацікавленість „сильних світу цього” у появі таких структур; 3) агресія, як спосіб згуртування учасників; 4) стале відтворення ієрархічної будови організацій, в діяльності яких реалізується тисячолітній сценарій чвар, міжусобиць та внутрішньої боротьби за владу з метою отримання можливості використання  ресурсу структури для задоволення приватних інтересів; 5) низька організаційна культура у суспільстві.

Спробуємо визначити підходи до практичної реалізації означеної вище комунікативної складової рішення задачі побудови якісно нових суспільно-політичних організацій, які були б спроможні стабільно, протягом тривалого часу, утримувати свій курс на досягнення початкових цілей в агресивному зовнішньому середовищі, де провідну роль грають корпоративні утворення різної природи з практично необмеженими ресурсами.

На ілюстрації 13 зображено фрагмент принципової схеми такої структури, який визначає спосіб упорядкованого формування комунікативних зв’язків її елементів у функціональних вузлах – малих первинних групах.

Ілюстрація 13.

Тобто мова йде не просто про структуру з множинними комунікативними зв’язками між її елементами, а чітко обумовлюється обов’язкова впорядкованість визначеної частини цих зв’язків певними правилами та алгоритмами з метою забезпечення обґрунтованої вище здатності до переструктурування. Як видно зі схеми, кожний елемент пропонованої структури взаємодіє з іншими елементами як мінімум у трьох комунікативних вузлах – первинних малих групах, у складі яких людина може найбільш ефективно працювати. Кожна з цих груп має власне функціональне призначення: групи поділяються на профільні, які розглядають питання певного напрямку, перехресні, у яких зібрані фахівці з різних напрямків, і виконавчі, що призначені для реалізації прийнятих рішень чи виконання функцій по забезпеченню життєдіяльності. Виконавчі групи можуть мати змішану будову, а також бути тимчасовими, утворюватися циклічно чи залишатися постійно діючими. Таке упорядкування взаємодії учасників структури дає можливість подолати міжгрупову конкуренцію та боротьбу за найбільший вплив в організації, що неминуче б виникла у випадку  механічного поділу учасників на групи одного типу. Крім того, діяльність кожного учасника відразу у трьох первинних групах різного функціонального призначення нівелює груповий тиск, який чиниться на нього у кожній з груп, шляхом підвищення власного статусу через відчуття себе  повноважним представником груп іншого типу. Це особливо важливо за наявності в групах яскраво виражених психологічних чи авторитетних лідерів.

В основу пропонованого проекту закладено концепцію „Я – партія”, яка повністю відповідає найсучаснішій військовій концепції „Я – армія”, що передбачає участь у військових операціях невеликих підрозділів, оснащених високотехнологічними засобами спостереження, комунікації  і ураження. При цьому вони автономні та самокеровані у відповідності до загальної стратегічної мети військової акції.

В організаціях будь-якого типу простежується взаємообумовленість між правами, обов’язками та задоволенням інтересів учасників. Причому можна стверджувати, що визначальним чи первинним при цьому є базові права учасників: 1) на доступ до всього обсягу інформації та 2) на рівну з усіма частку владних повноважень (ілюстрація 14). Саме вони, з одної сторони, визначають, чи виконуватимуть учасники свої обов’язки та чи будуть реалізовані їх інтереси, що ідентичні колективним та зафіксовані у програмних документах. З другої сторони – активність та виконання у повному обсязі своєї частки умовної роботи, а також задоволення власних інтересів обумовлюють прагнення учасників отримати весь обсяг інформації та безпосередньо впливати на вироблення і прийняття рішень – тобто володіти владними повноваженнями.

Ілюстрація 14.

У цьому контексті розглянемо графіки розподілу усіх представлених вище взаємопов’язаних параметрів в залежності від статусних позицій учасників жорсткої ієрархії, корпорації та динамічної мережі, вважаючи, що учасник 1 володіє найбільшим статусом і/або займає найвищу позицію в формальній (для жорстких ієрархій та корпорацій) чи неформальній (для динамічних мереж) ієрархії (ілюстрація 15).

Ілюстрація 15.

Як видно з графічних залежностей, жорсткі ієрархій мають найбільш виражену різницю значень усіх цих параметрів поміж учасниками з різних ієрархічних рівнів. Корпорації, у силу своєї природи, мають відносно рівномірний розподіл вказаних параметрів серед учасників найвищого рівня, а також порівняно більший доступ до них в учасників кількох наступних ієрархічних рівнів. Розподіл усіх цих параметрів в умовах динамічної мережі принципово відрізняється від перших двох типів структур – владні повноваження та доступний обсяг інформації розподілені однаково поміж усіма учасниками структури, що дозволяє їм брати активну участь у виробленні, прийнятті та виконанні рішень, спрямованих на досягнення програмних цілей. Активність, виконана умовна робота, а також задоволення інтересів залежать від індивідуальних рис кожного учасника та лежать у певному діапазоні, ширина якого на порядок менша від аналогічного діапазону у випадку жорсткої ієрархії чи корпорації, а нижня межа регулюється встановленими у статуті мінімальними значеннями цих параметрів.

8. Практична реалізація алгоритму роботи динамічної мережі.

Розглянемо більш докладно алгоритм роботи динамічної мережі, використавши спрощений приклад, коли задач, які слід спільно вирішити – 5, а кількість учасників групи – 25. Зрозуміло, що вказані значення можуть суттєво змінюватися, проте прийом нових учасників чи відхід їх частини до певної мінімальної кількості ніяк не впливатиме на злагодженість та синхронізацію спільних дій та на формування, як у народному танку, цілісного образу структури.

На ілюстрації 16 зображено схему розподілу учасників за профільними, перехресними та виконавчими групами.

Ілюстрація 16.

Оптимальна кількість учасників груп складає 5 – 9 осіб. Коли вона сягає 10-ти, учасники, по аналогії з клітиною живого організму, розділяються на дві окремі групи, які у повній мірі є носіями материнської організаційної культури. Цей механізм лежить в основі розширення організації за рахунок включення нових членів, про що більш детально йтиметься нижче. Зі схеми також видно, що кожен з учасників не пересікається з іншим більше ніж в одній спільній групі.

Пропонований алгоритм у вигляді схеми представлений на ілюстрації 17.

Ілюстрація 17.

1. У відповідності до 5-ти задач, які слід вирішити, всі учасники розбиваються на п’ять профільних груп за критерієм компетентності або відповідності їх базової освіти до профілю кожної з задач. Групи збираються  окремо і працюють певний час над задачами, застосовуючи мозковий штурм чи інші методики щоб виробити набір попередніх альтернативних рішень, які записують у порядку ступеня їх прийнятності та ефективності.

Результат роботи профільної групи: список з кількох альтернативних рішень задачі з коротким викладом їх переваг та недоліків.

2. Учасники розбиваються на перехресні групи, у кожну з яких входить по одному учаснику попередньо створених профільних груп. На своїх засіданнях вони заслуховують доповіді про результати напрацювання способів вирішення задач у профільних групах на попередньому кроці, аналізують їх на відповідність до програмних засад, а також виробляють власні рекомендації, зауваження, і альтернативні способи вирішення профільних задач.

Результат роботи перехресної групи: список зауважень та аналіз пропонованих профільними групами альтернативних рішень задач та, у випадку наявності, список власних альтернатив.

3. Далі учасники знову збираються у складі профільних груп для узагальнення інформації, яка була отримана ними під час роботи у перехресних групах. На основі аналізу сукупної інформації визначається оптимальне рішення задачі, а також встановлюються необхідні для його втілення управляючі впливи (інформаційні чи фізичні) на зовнішнє середовище.

Результат повторної роботи профільної групи: формулювання оптимального рішення задачі з визначеними необхідними управляючими впливами на зовнішнє середовище та відповідальними виконавцями реалізації кожного з них.

4. Наступний етап – пленарне засідання структури з метою прийняття вироблених профільними групами рішень поставлених задач шляхом особистого голосування кожного з учасників.

Результат роботи пленарного засідання: список прийнятих рішень профільних задач та, у випадку потреби, рекомендації щодо подальшої роботи над задачами, запропоновані рішення яких були відхилені.

5. Виконання прийнятих рішень.

5.1. Учасники структуруються у профільні групи, для розробки плану заходів по здійсненню інформаційного впливу на зовнішнє середовище і / або готують інформаційні блоки (статті, проекти законів, і т.п.) для його здійснення.

5.2. Учасники розбиваються на окремі проектні групи, кожна з яких у разі потреби може бути виконавчою групою для довготривалої діяльності у певному напрямку, якщо цього вимагає рішення поставленої задачі. Ці групи можуть вирішувати також одноразові задачі і задачі циклічного характеру, якщо існує така потреба.

5.3. Учасники структуруються в ієрархічну організацію з виконавчих груп, де вони виробляють тактику практичного втілення прийнятих  рішень, які потребують реалізації у фізичному просторі  та/або забезпечують технічну підтримку рішенням, що передбачають інформаційні управляючі впливи на зовнішнє середовище. У групах обираються (або призначаються одночасно з прийняттям рішення на пленарному засіданні) відповідальні виконавці, які утворюють керуючу групу по виконанню прийнятих рішень. При потребі ця група розробляє детальний  план їх втілення, після чого рішення реалізуються на практиці.

6. Учасники поодинці  і у складі профільних груп відслідковують реакцію зовнішнього середовища на управляючі впливи зі сторони організації в межах свого та всіх інших профілів, аналізують її, та на основі цього корегують параметри здійснюваних управляючих впливів.

7. Учасники структуруються у перехресні групи, які прогнозують можливі реакції зовнішнього середовища на здійснюваний сукупний управляючий вплив, виробляють стратегію поведінки для кожного з можливих сценаріїв, корегують початкові умови, розпізнають та формулюють нові задачі, що з’являються у динаміці суспільних процесів.

Очевидно, що основним призначенням представленого алгоритму є створення на його основі якісно нових суспільно-політичних організацій – інтелектуальних структур, що спроможні усвідомити і артикулювати інтереси різних суспільних груп з метою їх, узгодження, інтегрування, збалансування та відстоювання перед агресивними корпоративними, силовими чи кримінальними організаційними утвореннями. При цьому треба розуміти, що мова йде про створення множини таких організацій та про природний шлях їх поширення, згідно якого суспільно-політичні структури якісно нового типу, завдяки своїм очевидним перевагам, поступово витіснятимуть організації-ієрархії.

9. Відповідність алгоритму роботи динамічної мережі до циклу OODA.

Згідно з теорією одного з основоположників сучасної американської військової стратегії Джона Бойда, при взаємодії двох конкуруючих систем, їх діяльність може бути представлена у вигляді кібернетичної моделі – циклу OODA, яка передбачає багатократне повторення петлі дії, що складається з чотирьох взаємопов’язаних процесів – спостереження, орієнтації, рішення та дії.

Фактично має місце розвиток ситуації по спіралі, на кожному витку якої відбувається взаємодія з зовнішнім середовищем та вплив на супротивну систему.

Особливістю петлі Джона Бойда є реалізація принципу зворотного зв’язку, у відповідності до якого частина інформації з виходу системи частково подається на її вхід, щоб уточнити або скорегувати розвиток системи на наступних витках взаємодії.

Основними елементи петлі Бойда (циклу OODA) є:

  • Спостереження (Observation). Збір інформації з внутрішніх та зовнішніх джерел.
  • Орієнтація (Orientation). Формування множини можливих планів (варіантів) і оцінка кожного з них по сукупності критеріїв.
  • Рішення (Decision). Вибір найкращого плану дій для практичної реалізації.
  • Дія (Action). Практична реалізація вибраного плану дій.

Представлений вище алгоритм роботи динамічної мережі повністю відповідає циклу OODA, а його «спіральне»  повторення спроможне забезпечити високу ефективність структурованих таким чином суспільно-політичних організацій (ілюстрація 18).

Ілюстрація 18.

10. Процесний підхід у проектуванні динамічних мереж.

Для проектування цілеспрямованих самоврядних суспільно-політичних організацій – динамічних мереж як мультирозумних відкритих соціальних систем четвертого рівня складності доцільно застосовувати сучасний процесний підхід, який дозволяє узгодити і оптимізувати всі процеси внутрішньої життєдіяльності структури з метою досягнення її максимальної ефективності (ілюстрація 19).

Застосування процесного підходу та орієнтація на процес, як противагу функціональній орієнтації, приводить до формування цілком нової організаційної культури СПО, якій притаманні довір’я, перетворення учасників на однодумців та співробітників, позитивне сприйняття один одного, спільна робота, стимули до самонавчання, самостійний контролінг, відкритість всієї інформації, задоволення від участі. Структура управління в існуючих бізнесових організаціях, що орієнтовані на процеси, відзначається цілісним мисленням, неієрархічним керівництвом, більш масштабними задачами та сферою відповідальності, послідовною децентралізацією, зростанням активності учасників у їх прагненні досягнень та успіху. Ця риса ще більше посилиться в умовах суспільно-політичних організацій – динамічних мереж, члени яких є рівноправними співвласниками спільного ресурсу – символічного капіталу СПО.

Ілюстрація 19.

У динамічній мережі можна виділити базовий процес – алгоритм роботи на основі циклу OODA, який включає ряд субпроцесів, найголовніший з яких – субпроцес стратегічного самоуправління. Допоміжними процесами, кожен з яких розділяється на ряд власних субпроцесів, являються процеси:

  • забезпечення життєдіяльності динамічної мережі, які включають субпроцеси організаційного характеру, підтримки інформаційного середовища – інтернет-порталу, провадження відкритої бухгалтерії, тощо;
  • прийому нових членів та виключення порушників Статуту;
  • навчання членів та кандидатів у члени динамічної мережі;
  • забезпечення прозорої циркуляції інформації всередині структури та між нею і зовнішнім середовищем;
  • забезпечення зворотних зв’язків, головними субпроцесами якого є оцінка відповідності діяльності організації до програмних засад та встановлення в реальному часі рейтингів обраних і призначених осіб.

Докладний опис усіх цих процесів викладено у проекті статуту динамічної мережі. Після створення та випробування пілотного проекту буде доцільно деталізувати організаційну документацію на основі процесного підходу, аж до посадових інструкцій окремих учасників динамічної мережі.

11. Механізм розгортання динамічної мережі.

Одним з важливих моментів, який слід враховувати при конструюванні якісно нових суспільно-політичних організацій, є їх спроможність динамічно чисельно зростати.

Ілюстрація 20.

На схемі ілюстрації 20 зображено механізм зростання динамічної мережі, що має забезпечити стабільність спільних світоглядно-ідеологічних позицій учасників, утримання курсу організації на реалізацію початкових цілей та засвоєння організаційної культури новими учасниками динамічної мережі при її самовідтворенні:

Тобто, об’єднуючими або системоутворюючими чинниками якісно нової суспільно-політичної організації – динамічної мережі, які серед іншого формують ідентичність учасників, являються:

1) спільність світоглядно-ідеологічних та ціннісних позицій учасників;

2) програмні цілі суспільно-політичних організацій , що сформовані на основі цих позицій;

3) організаційна культура, в основі якої лежить комплекс правил, процедур і алгоритмів життєдіяльності динамічної мережі, що зафіксовані статутом;

Слід відзначити, що одна із складових організаційної культури – механізм залучення нових учасників, включно з  їх навчанням і адаптацією, відіграє основну роль у збереженні   незмінними протягом тривалого часу усіх виділених вище чинників.

Організацію, зазвичай, створює мала група однодумців, що здатна написати та узгодити світоглядно-ідеологічні та ціннісні позиції, виробити на їх основі цілі по напрямках діяльності, а також започаткувати та підтримувати відповідну організаційну культуру. При зростанні чисельності первинної групи до 10 учасників, вона, за аналогією з живою клітиною, розділяється на дві менші групи, що є носіями вказаних вище системоутворюючих чинників.

Подальший ріст організації відбувається у такий же спосіб і супроводжується відповідною декомпозицією напрямків діяльності та цілей, що дозволяє зберегти початковий курс та основні надсистемні властивості СПО.

12. Особливості прийняття рішень у динамічних мережах.

За своїм визначенням динамічна мережа передбачає відмову від ухвалення індивідуальних рішень на користь групових. Кожен з цих способів прийняття рішень має свої недоліки та переваги і використовується в організаціях різного типу у відповідності до конкретних умов та вимог, а також  у відповідності до сукупності різнотипних цілей, що досягаються у той чи інший такий спосіб. Проте, як видно зі схеми на ілюстрації 20, індивідуальний спосіб прийняття рішень в умовах суспільно-політичних організацій несе в собі потенційну загрозу потрапляння суб’єкта прийняття рішення під зовнішнє управління вже існуючих організаційних структур більш високого рівня складності і/або з більшим організаційним і/або фінансовим ресурсом. Груповий спосіб прийняття рішень у великій мірі нівелює ці загрози – вони залишаються лише на рівні здатності до розпізнання зовнішнього безструктурного стратегічного управління за допомогою чужорідних деструктивних ідеологем і/або хибних рішень.

При побудові динамічних мереж слід враховувати, що якість групових рішень може бути низькою внаслідок ряду недоліків, які притаманні самому цьому способу ухвалення рішень. До них можна віднести:

  1. «Психологію натовпу», що проявляється в відчутті невразливості, допомагає поширювати почуття й ідеї,робить людей ірраціональними та менш критичними.
  2. Міжгрупову конкуренцію в рамках фрагментованої великої групи.
  3. «Соціальні лінощі», які проявляються внаслідок втрати координації і/або мотивації членами групи.
  4. Групове мислення (за І. Дженісом), симптоми якого проявляються як:

–          Ілюзія невразливості – всі досліджені групи виявляли зайвий оптимізм, який не давав їм побачити ознаки небезпеки;

–          Ніким не заперечена віра в етичність групи – члени групи вірять в невід’ємно притаманну їй доброчесність і відкидають всі міркування про мораль і моральність;

–          Раціоналізація – група справляється з труднощами, колективно виправдовуючи свої рішення, кожна ініціатива перетворюється на акцію по самозахисту і самовиправдання;

–          Стереотипний погляд на супротивника – противники розглядаються як занадто зловмисні, щоб вести з ними переговори або занадто слабкі й нерозумні, щоб захистити себе від планованих ними дій;

–          Тиск конформізму – тим, хто висловлює сумніви щодо ідей і планів групи, дають відсіч, частіше, за допомогою насмішок, що зачіпають особистість;

–          Самоцензура– через те, що в групі існує видимість консенсусу, її члени вважають за краще приховувати або відкидати свої побоювання;

–          Ілюзія одностайності – самоцензура і конформізм не дають порушитися консенсусу, що створює ілюзію одностайності, ілюзорний консенсус підтверджує правильність групового рішення;

–          «Самопризначені хранителі ідей» – деякі члени групи захищають її від інформації, яка могла б підняти питання морального характеру або поставити під сумнів ефективність групового рішення.

  1. Розмивання організаційної культури новоприбулими членами, а також – внаслідок «звикання» та втрати розуміння учасниками значення правил, алгоритмів та процедур роботи динамічної мережі

Нижче, в таблиці на ілюстрації 21, представлені механізми подолання вказаних недоліків в умовах динамічної мережі.

Механізми подолання недоліків групового ухвалення рішень у динамічних мережах
Недоліки Механізми  подолання
Психологіянатовпу Циклічна фрагментація усієї множини учасників на малі групи різного функціонального призначення
Міжгруповаконкуренція Розподіл задач і відповідальності поміж групами та інтенсивна комунікація  учасників у  профільних, перехресних, проектних та виконавчих групах
“Соціальні лінощі” Взаємоконтроль учасників в рамках малих груп, можливість творчої самореалізації
Груповемислення Алгоритм роботи динамічної мережі, який забезпечує  суттєве зниження групового тиску та виявлення, озвучення і аналіз максимальної кількості альтернатив, оцінка їх відповідності  до положень,  що зафіксовані у програмних засадах організації
Розмиванняорганізаційноїкультури Багаторівнева комплексна система навчання членів та кандидатів у члени організації для ефективного засвоєння та підтримання ними відповідної організаційної культури; безперервний моніторинг дотримання Статуту

Ілюстрація 21.

13. Відповідність запропонованої концепції до підходів В.А. Нікітіна щодо побудови ефективних та дієздатних організацій:

Відомий український науковець та експерт В. А. Нікітін в одній зі своїх лекцій зазначив основні характеристики, якими повинна володіти дієздатна сучасна організація – усвідомлене та компетентне розуміння суті проблематики, якою вона займається,ефективну комунікацію, якісну та повну реалізацію прийнятих рішень (ілюстрація 22).

Ілюстрація 22.

Динамічна мережа у великій мірі відповідає такому підходу:

  • усвідомлене розуміння проблем, що вирішуються, забезпечується у профільних групах, куди входять компетентні фахівці з відповідних профілів;
  • ефективна комунікація забезпечується у перехресних групах, які охоплюють всіх учасників структури і де відбувається обговорення усіх питань представниками різних профільних груп;
  • якісна та повна реалізація рішень забезпечується закріпленими за кожним з них групами різного типу (виконавчими, проектними, профільними чи перехресними) з відповідальним виконавцем на чолі, у які переструктуровуються члени організації в реальному часі.

14. Висновки.

1. Суспільно-політична організація – динамічна мережа є спроможною досягнути потенціалу мікроцивілізації, що зумовить самочинну експансію виробленої організаційної культури на інші суспільні організації в силу її ефективності,  природності та здатності генерувати нові смисли, змісти, ідеї та рішення для дієвого відстоювання загальносуспільних інтересів і досягнення колективного блага. Це може стати причиною зміни надсистемних властивостей всієї сукупності організаційних утворень відповідного фракталу з подальшим відображенням цих змін у фракталах вищих рівнів

2. Особливістю даного проекту є те, що задіяний у ньому базовий процес – алгоритм роботи динамічної мережі придатний до застосування тут і зараз в будь-якому наявному активному середовищі при нинішньому стані організаційної культури українців, що підтверджується багаторазовим втіленням його основних фрагментів на практиці.

3. Випробовування алгоритму роботи динамічної мережі в реальних умовах показали його надзвичайну гнучкість та варіабельність – практично під кожний тип задач, особливості організацій, різні умови роботи можна підібрати найбільш оптимальну структуру мережі, а також параметри самого алгоритму. Це обумовлює потребу в створенні учбових центрів для навчання організаторів діяльності (менеджерів) суспільно-політичних організацій.

Безперечно, запропонований проект потребує докладного аналізу, вивчення, вдосконалення та доопрацювання, проте його впровадження і поширення у діючих суспільно-політичних організаціях вже сьогодні є доступним і не потребує ніяких затрат – достатньо лише політичної волі формальних чи неформальних лідерів.

Advertisements

Квітень 9, 2011 - Posted by | Динамічні мережі

2s коментарів »

  1. Дякую за послідовний розвиток нового методологічного інструменту организаційного розвитку!
    Для вирішення наявних суспільних проблем це дуже важливо. Без проривних методів ми не подолаємо “болото” занепаду.

    Коментар від Олександр Орлов | Квітень 13, 2011 | Відповіcти

  2. […] прямой демократии можно познакомиться зайдя на:  https://tarasplakhtiy.wordpress.com/2011/04/09/dynamichna_merezh/  Тема специфическая и не всех может заинтересовать, […]

    Сповіщення від Динамическая сеть как прогрессивный механизм общественной организации « Электронное управление: Хроника | Квітень 30, 2011 | Відповіcти


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: